SHKRUB HOUSE

Дім збудований у сучасному українському стилі під впливом японської філософії вабі-сабі, що знаходить красу та гармонію в неідеальному. Хоча з вулиці він майже повністю закритий мінімалістичною бетонною огорожею, його характер помічається одразу — понад стінами в дерев’яних рейках нависає горда очеретяна стріха.
Ці матеріали є традиційними як для української, так і для японської культури.

«Завдяки Японії я навчився любити Україну. Коли вперше її відвідав і побачив, як вони цінують свою спадщину, зрозумів, що українська культура — також надзвичайно багата, але ми не завжди вміємо її цінувати. Японія повернула мені Україну. Розплющила очі й, головне, відкрила серце тому багатству, що маю від народження, в себе вдома. Тому я створюю український дизайн, пропущений через призму японського сприйняття прекрасного», — каже Сергій Махно.

Цей дім збудував для своєї сім’ї український архітектор Сергій Махно. Дім знаходиться у селищі Козин, що під Києвом. Тут, більше ніж 15 років тому, він і починав свій шлях. Тоді і вирішив, що житиме саме тут.

Оминаємо кам’яною стежкою дім і потрапляємо у сад-галерею з ароматами хвої та свіжоскошених трав. Тут японські клени та сакури зустрілися з традиційною українською зооморфною керамікою та сучасним мистецтвом. Тут 250 тонн каміння і кілька перспектив, як заведено в японських садах.

Японці вірять, що камінь сам має обрати, де йому лежати. Так сталось і тут — сад за декілька місяців виріс на місці пустиря ніби сам, без людського втручання. Тепер тут живуть білка і вуж, а ранок має смак. І тепер тут тиша. А якщо ми не маємо сказати щось прекрасніше за тишу, то обираємо мовчати.

Обідня зона — улюблена в цій сім’ї. Вона співає оду дереву — теплому, простому, досконалому. З кожного місця за столом відкривається чудова перспектива — на вітальню, сад або терасу. Якщо Сергія запитати, що для нього значить Японія — першою називає чайну церемонію. У цьому будинку чашками для чаю користуються частіше, ніж винними келихами.

Дім має дві кухні. Мінімалізм відкритої підкреслює дерев’яний стіл з барахолки, яким ми замінили стільницю. Це стіл 1935 року, за яким обідало кілька поколінь гуцульської сім’ї.