Галереї нудні. Дивні картини на стінах. Технічне освітлення б’є в очі. Пекуче бажання їсти. І випити чаю. А вдома на тебе чекає собака.
Тип
Локація
Україна
Площа
Рік
Тип
Локація
Площа
Рік
01
Галереї нудні. Дивні картини на стінах. Технічне освітлення б’є в очі. Пекуче бажання їсти. І випити чаю. А вдома на тебе чекає собака.
02
Але не тут. Не в Галереї Сергія Махна. Але чому ця галерея – зовсім інша історія?
03
Галерея Сергія Махна – це унікальний простір, який кидає виклик традиційним очікуванням від художніх галерей. На відміну від інших галерей, які можуть здаватися нудними або стерильними, Галерея Сергія Махна запрошує відвідувачів спиратися на все, що вони бачать, торкатися творів мистецтва та шуміти. Галерея задумана як місце, куди люди можуть прийти і повністю зануритися в мистецтво, і навіть жити там, якщо захочуть.
Сміятися, щоб лоскотало в горлі. Співати, щоб шматувати акустику залу (в нас вже булa daKooka та Марина Круть і ми навіть не думаємо зупинятися). Гавкати, бо собаку одну вдома не залишиш, а тут всі свої! Танцювати, щоб охоронець підтанцьовував знадвору. А вечорами сюди приходять втомлені дизайнери, архітектори і танцюють. Кожна нова виставка - це ковток всіх відчуттів. Арт сам по собі не спокійний, навіщо ж тоді робити галереї мертвими? Serhii Makhno Gallery - це своєрідний маніфест молодості.
6 днів тут жив Андрій - наш івент-менеджер. Спочатку Андрій просто довго затримувався в галереї, а потім взагалі втратив сенс ночувати вдома. З валізою одягу, праскою і ноутбуком, він став випадковим експонатом виставки “Тіло. Краса. Функція”. Головне його завдання було встигнути прийняти душ до того, як почнуть приходити відвідувачі. Тепер, коли запитуєш Андрія, чи йде він додому, він завжди перепитує: “На Позняки, чи в галерею?”. Галерея - наш дім.
В нас є диван з льону, де вміщається 150 чоловік. Є крісло Botan, створене спеціально для того, щоб нарешті почитати в тиші, або нарешті поцілуватися з нею/ним. Так, щоб ніхто не бачив, так, щоб ніхто не чув. Тулитися не тільки до Botan-y, а й одне до одного. Є крісло-гойдалка-дайте-й-мені-покататися Uncle. Сідаєш, гойдаєшся – і знову в дитинстві, і вже чуєш, як бабуся зве тебе на гарбузову кашу. А ще стіл. Великий 3х-метровий дерев’яний стіл, ідеальний для ідеальних сімейних сніданків, для гамірних сп’янілих зустрічей з друзями, для ді-джейського пульту та спустошених бокалів.
Штовхати стійку з предметкою – ні. На відкритті виставки “Чорне чорне море”, наприклад, хтось випадково зачепив стійку і авторська ваза з ілюстраціями Романа Михайлова поцілувала підлогу. Після короткої напруженої тиші дружина Сергія Махно прошепотіла: “Та заради бога, в тебе скільки тих ваз”. Всі видихнули і продовжили обмацувати дорогоцінну авторську кераміку. Фактура замість тисячі слів.
Сміятися, щоб лоскотало в горлі. Співати, щоб шматувати акустику залу (в нас вже булa daKooka та Марина Круть і ми навіть не думаємо зупинятися). Гавкати, бо собаку одну вдома не залишиш, а тут всі свої! Танцювати, щоб охоронець підтанцьовував знадвору. А вечорами сюди приходять втомлені дизайнери, архітектори і танцюють. Кожна нова виставка – це ковток всіх відчуттів. Арт сам по собі не спокійний, навіщо ж тоді робити галереї мертвими? Serhii Makhno Gallery – це своєрідний маніфест молодості.
6 днів тут жив Андрій – наш івент-менеджер. Спочатку Андрій просто довго затримувався в галереї, а потім взагалі втратив сенс ночувати вдома. З валізою одягу, праскою і ноутбуком, він став випадковим експонатом виставки “Тіло. Краса. Функція”. Головне його завдання було встигнути прийняти душ до того, як почнуть приходити відвідувачі. Тепер, коли запитуєш Андрія, чи йде він додому, він завжди перепитує: “На Позняки, чи в галерею?”. Галерея – наш дім.
Туліться. Чіпайте. Шуміть. Живіть. Відчувайте.
Галерея є маніфестом до молоді, пропонуючи простір, де люди можуть повністю відчути мистецтво та взаємодіяти з ним. Галерея – це не просто простір для демонстрації мистецтва, а місце, куди люди можуть прийти, щоб пожити, відчути і забрати щось додому.