Українська зооморфна кераміка від А до Я
Статті
20.04.03
Оберіг, посуд, сакральна практика, декоративно-прикладне мистецтво, відображення традицій, шана природі та тваринам, пам’ять про культуру наших предків, історії про чудо-звірів. Все це — невід’ємна частина побуту українських родин. Все це — зооморфна кераміка, з якою ми познайомимо вас трохи ближче.
З ДАВНІХ ЧАСІВ ТВАРИНИ БУЛИ ДУЖЕ ТІСНО ЗВ’ЯЗАНІ З ЛЮДЬМИ, ЯКІ ЗА ДОПОМОГОЮ МИСТЕЦТВА ПОЧАЛИ ВИСЛОВЛЮВАТИ СВОЄ СТАВЛЕННЯ ДО СВОЇХ ЧОТИРИНОГИХ ДРУЗІВ.
А ЗВІДКИ ВСЕ ПОЧАЛОСЯ?
Люди почали зображати тварин на скелях ще в епоху палеоліту, понад 30 тисяч років тому. Пізніше малюнки собак та коней прикрашали кераміку в Стародавній Греції та Стародавньому Римі, зображення ягуарів та змій можна було побачити серед скульптур племен ацтеків та майя. Але зображення тварин найвищого рівня були знайдені в Стародавньому Китаї. У такий спосіб предки прагнули систематизувати життя та навколишнє середовище, передавати досвід та знання своїм нащадкам та віддавати шану природі.
Розквіт “тваринної моди” на території теперішньої України відбувся в епоху Трипільської культури. Вироби з глини стали дзеркалом життя тих часів. Завдяки стародавнім посудинам, ми можемо дивитись на світ очима трипільців, побачити релігійні знаки та відображення природних явищ.
А ЧОМУ САМЕ ТВАРИНИ?
У стародавні часи люди вірили, що глина поглинає всю негативну енергію, і тому прагнули оточити себе і свої будинки цим матеріалом. Посуд, традиційно використовуваний українськими господинями, виготовляли вручну та прикрашали оберегами та символами. Теракота (гончарні вироби з кольорової глини) з зображенням тварин була предметом сакральної практики.
У культурі Трипілля ідеї про Богиню-Птаха та Богиню-Корову поєдналися. Вони широко використовувались для прикраси домашніх вівтарів для підтримки Матері Божої. Деякі фігури птахів – деркачів використовувались як обрядові предмети для відлякування злих духів. Інші фігури тварин вважалися посередниками між світами.
Зооморфна посудина набула ще більшого поширення та різноманітності на межі перших століть нашої ери, коли кочові народи почали заселяти українські землі. Для скіфів образи тварин служили уособленням тваринних тотемів предків, різних духів та відігравали роль магічних оберегів.
З поширенням аристократичного ювелірного стилю серед сарматів з’явилися предмети кераміки із зооморфними ручками, серед яких особливо часто можна було зустріти зображення коней. Однак у середньовічні часи ці образи, поширені серед багатьох народів, втратили своє первісне магічне та сакральне значення та отримали більш практичне — вони стали ігровим інвентарем та декоративно-прикладним мистецтвом.
А ЯК СЬОГОДНІ?
Сьогодні в Україні існує близько десяти активних гончарних центрів. Найбільшим серед них є Опішня на Полтавщині.
“Я НЕ ПЕРЕБІЛЬШУ, ЯКЩО СКАЖУ, ЩО ОПІШНЯ БУЛА КЕРАМІЧНОЮ СТОЛИЦЕЮ УКРАЇНИ. У 18-19 СТ. В СЕЛІ ПРАЦЮВАЛИ ПОНАД 1000 МАЙСТРІВ!” — КАЖЕ СЕРГІЙ МАХНО.
- ФОТО: ВАЛЕНТИН БО
Місцеві метри Іван Білик, Василь Омельяненко, Михайло Китриш закохують усіх в зооморфну скульптуру. Вона виконана у формі бика, кози, коня, птаха і т. д. Але найулюбленішими образами є баран і лев. Наприклад, найвідоміша паркова скульптура Василя Омельяненка — «Лев при двох головах», символізує мужність та силу українців.
Міцно увійшовши в побут, зооморфна кераміка стала матеріальним літописцем історії розвитку українських традицій та невід’ємною частиною інтер’єру та декору сучасної української родини. Глечик свіжого молока, миска з борщем, горщик запашної печені, натхненний різноманітною українською фауною, миттєво переносять усіх, хто сидить за обіднім столом, у казку про чудо-звірів.
А ЩО ЗА ДІДО?
Досліджуючи нескінченні анімалістичні форми, майстерня Сергія Махно створила власну колекцію зооморфної кераміки. ДІДО — це переосмислення української традиції та сучасності. Усі звірята виготовляються у єдиному екземплярі та живуть сім’ями-колекціями. Так, перша серія — Карпатська родина, яка живе у селі Ланчин, що на Франківщині — налічує 10 мешканців: ведмеді, леви та вівці.
“У КОЖНОГО ДІДО СВОЯ ІСТОРІЯ, АЛЕ МІСІЯ У ВСІХ ОДНА — БУТИ ОБЕРЕГОМ СВОЇЙ ЛЮДИНІ.”
Кожна історія розкриває і звеличує українські традиції та побут: про прогулянки лісом і полонинами, про спів трембіти, про риболовлю на річці, ліжники та валило; про гончарство та пасіку; про випікання хлібу, банош та суп з грибів.
Зооморфна кераміка є відображенням багатокультурних явищ народу. Це одвічна історія життя. Це жива душа, зачарована глиною.
